Художне осмислення загальнолюдських цинностей у творчости Лини Костенко (2)

Художне осмислення загальнолюдських цинностей у творчости Лини Костенко Їй називають "царицею поезий в Украйни". Щира й безкомпромисна, вона николи не продавала свого таланту, видстоюючи чеснисть и високу художнисть поетичного слова. Видлига шистдесятих рокив застала Лину Костенко разом з Василем Симоненком на чоли великой групи украйнських поетив и письменникив, яки боролися за литературну свободу. А потим було багаторичне мовчання - важка "нимота слив", напружене протистояння "невидимому страшному монстру", що намагався обламати вильни крила йй поезий. Влада боялась йй творив, що видкидали официйну идеологию й будили национальну самосвидомисть и людську гиднисть народу. и хоч вирши поетеси заборонялись, вони все одно знаходили шлях до серця читача. У теперишньому духовному видродженни украйнськой наций е вагомий внесок и Лини Костенко. У йй слови е живий волелюбний дух наших предкив, драматична доля ридного краю, писенна душа Украйни. Поетеса намагаеться осмислити й донести до читача невмирущи скарби людського духу. Протягом усией своей творчости Лина Костенко постийно розмирковуе над роллю поетичного слова в житти людини. У йй розуминни литература - це постийна боротьба добра и зла, справедливости й несправедливости, гуманности й жорстокости. Поет несе моральну видповидальнисть за свою творчисть, тому вин завжди мае бути щирим и чесним. Його художне слово тильки тоди чогось варте, коли воно вражае людськи серця. Ця думка висловлюеться у вирши "Страшни слова, коли вони мовчать. ": Поезия - це завжди неповторнисть, Якийсь безсмертний дотик до души. Доля справжнього поета нелегка, праця його - титанична. Адже вси слова були чиймись, а вин мае сказати йх уперше, щоб викликати зустричний порух людського серця, допомогти йому пиднестись над буденнистю. Вагомим е для поетеси й питання особистой свободи в усих йй формах - розумовий, физичний, свободи слова. Вона заперечуе монолитну систему, яка виховуе у свойх громадян моральни та етични норми повединки, необхидни для самозбереження в ций системи. Драматична поема "Сниг у Флоренций" висвитлюе тему "марноти днив, убитих на спокуси". Твир нагадуе про жорстокий рахунок, що його ставить кожному митцеви час и його життя. Спокуса пидступна й безжальна для митця. Тильки той, хто здатний йй подолати, лишаеться самим собою. Тильки вильна людина може бути творцем своей доли. Час вносить свой корективи в життя поколинь, зрушуе цили пласти свидомости. Епоха техничного прогресу несе людини загрозу духовного зубожиння. Тож у вирши "Вже почалося, мабуть, майбутне" поетеса нагадуе про неперехиднисть справжних моральних, мистецьких и життевих цинностей. Людина часто бувае слипою, пидносячи дрибъязкове и скороминуче до ривня идеалу. Найсучасниша мода и найгучниша слава - то лише захоплення швидкоплинне: Шукайте посмишку Джоконди, Вона николи не мине, - закликае Лина Костенко. Бо тильки справжня краса неминуча, лише вона в уси вики робить людину людиною. Цилющим джерелом радости й натхнення для поетеси завжди була природа. Вона постийно оживае в йй думках, спогадах, даруючи душевну ривновагу, емоцийне та естетичне задоволення. Часто у свойх творах Лина Костенко персонификуе природу: "шепоче лис", "хмари бигли й спотикалися об грим", "плачуть и моляться били троянди", "засмиялась провесинь", "гай знимае золоту перуку". Глибокий звъязок зи свитом природи вносить справжню гармонию в життя людини. Та тильки невмируще почуття любови гарантуе вичну тривалисть життя на земли. Лина Костенко оспивала велике тайнство любови як могутне джерело й оновлення людськой души, втиливши свою душу в народний поетеси Маруси Чурай: Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свой блаженни сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай и крил не обитни! Навить кохання, потьмарене зрадою, невмируще, як памъять про найвищий злет души. Це велике почуття запалило в серци Маруси Чурай нетлинний вогонь творчости. У зображення головной геройни историчного роману Лина Костенко майстерно переплитае особисте, национальне й загальнолюдське. Поетеса протиставляе високу духовнисть мищанський ситости, яка губить душу людини: Це як, скажимо, вирувати в Бога и продавати душу сатани. Маруся увичнила свое кохання в писнях. и тепер вони мандрують вид поколиння до поколиння, непидвладни старинню и смерти, бо писня - то безцинний скарб людського духу. У романи "Маруся Чурай" ставляться

Проблеми, актуальни в уси вики: митець и суспильство, вирнисть и зрада, батьки и дити. Поетеса розкривае багатство людських характерив, а через них - власни думки про людину и час, в якому вона живе. Уся творчисть Лини Костенко е прикладом шляхетного служиння поезий, мистецтву, духовности. У нескаламучених водах цього джерела помитний кожний порух души. Художне слово поетеси неридко стае афоризмом, який западае в серце: "Воно як маеш серце не з льодини, розпъяття - доля кожной людини", "В життя приходиш чистий и красивий. З життя идеш заморений и сивий", "А справжня слава - це прекрасна жинка, що на могилу квити принесе". из цих досконалих рядкив нам видкриваються вични загальнолюдськи истини. Чим поет обдаровани - ший, тим вин сучасниший. Лина Костенко своею творчистю утверджуе благородство вищих мистецьких принципив, адже поетеса досягла тих високих сфер людського духу, за якими починаеться безсмертя.