Омар Хайям. Рубаи. Укр. переспiви

*** Весь вічний рух у Всесвіті – це ми. В очах пізнання є зіниця – ми. Неначе перстень, цей яскравий світ, Найбільш коштовний в ньому камінь – ми. *** Тримає землю Бик споконвіків, А угорі Тілець всевладно сів. Поглянь очима розуму – й побач: Між цих биків пасеться гурт ослів. *** На долю – мачуху лиху – не нарікай, А краще в келиху вина втопи відчай, Хай виноградна сила нас втішає Й напій струмує, як весни ручай. *** Усе минеться – і чудес не жди, Наш дух полишить тіло назавжди, А прах із глиною згодиться гончарю – Й наллють у глечики нові меди. *** Багато друзів гуртувать не смій, Їх лестощі – отруйливий напій. Отож тепер, їй-право, начувайся: Комусь довірився – а він же ворог твій. *** З усіх, хто вирушив в останню путь, Нікого не вдалося повернуть. Отож в старому караван-сараї Чогось-бо на прощання не забудь. *** Краще будь ти злидар, зголоднілий крадій, Ніж лакуза із блазнем навперебій. Краще гризти маслак, ніж впиватись вином За столом, де панує владар-багатій. *** Життя минуло – гріш йому ціна, Знікчемнів подих – і самотина Питає за відступництво й гріхи, За все ганебне: „В тім твоя вина?” *** То доля пестить – я немов емір, То нидію, обшарпаний, як звір. Радій намарне чи спивай журбу, Та долі не ставай наперекір. *** Печалі квіт у серці не плекай, Натомість насолодам потурай, Вино шануй, бажанням підкорись, Бо вже твій день іде за небокрай. *** Ви, в мудрості явивши щедрий хист, До знань нових споруджували міст, Однак і вам несила вийти з ночі Тих злих казок, яких збагнули зміст. *** Пощо страждання, сумніви і гнів? Щоб назбирати золота-скарбів? Допоки подих твій не скрижанів, Потрать їх з друзями, не дай на ворогів. *** Коли, коханням створений на світ, Отримав я любові первоцвіт, То вирішив плекати думи серця – Й пізнав я духу трепетний політ. *** У судний день, либонь, не буде зла: Якщо твоя душа всякчас жила Високим, чистим, добрим і святим, Тобі воздасться слава й похвала. *** Скінчилась книга юності. Як жаль. Весна сповита у зими вуаль, А птаха радості, що молодістю звалась, Назавжди відлетіла в синю даль. *** Твою ніколи не збагну канву, В узори нитку виткавши нову. Однак роблю все з трепетом надії, Бо в милосерді я твоїм живу. *** Бажань своїх осилить не зумів, Страждав од вчинків, од порожніх слів. І навіть, може, ти мені пробачиш, Та соромно за все, що я чинив. *** Щоб ми високі здужали щаблі, До знань нас прилучали вчителі. Але кінець цій повісті один: Прийшли з імли й розтанемо в імлі. *** Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз - Помовч, дозволь звершити нам намаз. Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво - Твої поради зовсім не для нас. *** Живи сто літ чи й сотню не одну, Не оминеш сумну трясовину: Чи ти емір, чи ринковий бідняк - Геть-чисто всім складуть одну ціну. *** Не знічуйся, як лає падишах, Бо все - минуще й перетліє в прах. Нехай ця мить у радощах мине - І на душі не заклякає страх. *** Обачним бувши, навіть од забав Очікуй підступів і зла не без підстав. Не їж халву, що доля підсуває, - Твій недруг в ній отруту підмішав. *** Ти бачив світ, та все, що вздрів, - ніщо. І все, що мовив і почув, - ніщо. І те, що світ ти обійшов, - ніщо. Якщо лиш дома сновигав, - ніщо. *** І трав, і квітів маєво густе, Немов вино, п'янить нас, а проте Цікаво б знати, хто той квіт побачить, Що з твого й мого праху проросте. *** Нумо, випиймо всі! В мить розваг і утіх Хай звучать славослів'я вину й щирий сміх, А до судного дня, як колись він настане, Вірогідно, забудуть маленький наш гріх. *** Гріх і прощення - мов нерозлучні брати, Тож дарма од гріха так проймаєшся ти, Свою душу й сумління гнітиш до розпуки. Якщо ти не згрішив - хто й за віщо простить? *** Біля замку, який підпирав небозвід І колись владарів возвеличував рід, Я побачив, як горлиця сумно кричала: "Де згубився ваш слід? Де згубився ваш слід?" *** Чом, Хайяме, картаєш себе за гріхи? Благочин на показ - це природа пихи. І спокути не буде, якщо безгріховний, Тож наповнюй вином спорожнілі міхи. *** Чи користь є, що ми в цей світ прийшли? Чи вслід хтось скаже слово похвали? О, як багато люду спопеліло, Та чи знайдеш хоч пригорщу золи. *** Шейх блудниці сказав: "Ти сп'яніла й авжеж У тенета ще більших спокус попадеш". Та згодилась: "Це правда. Та чесно зізнайся, Чи такий ти, якого із себе вдаєш?" *** Якщо славу здобув - ти смішний славолюб. А в тіні - підозрілий, немов душогуб. Хто б не був, тобі краще нікого не знати - І пізнати себе не давай навідруб. *** Знов квітує весна. Принеси-но вина! Що нам самотина? Принеси-но вина! Смерть лаштує засаду - всім знана вона. Лиш в коханні й вині нас чека таїна. *** Сотні пасток ти ставиш мені на путі, Хоч нікуди не йди і сиди взаперті. Все погрози звучать: покараєш, уб'єш. Та чи варто боятись чогось у житті? *** Слава зробить із тебе пихате цабе, А відлюдька в кутку - тінь підозр погребе. Хто ти? Хизр чи Ільяс - буде краще для тебе, Щоб не знав ти нікого й не знали тебе. *** Я жадав би, щоб Бог перейнакшив ці дні І з безвиході вихід вказав в далині, У пророцьких писаннях ім'я моє витер І змінив своїм таїнством долю мені. *** Нащо, келих наливши, тримаєш Коран? Ти ж зміняв благочестя на луду й обман І під цим небозводом величним та світлим Лиш ганьбиш непорочне ім'я мусульман. *** Веселись, бо не видно стражданням кінця. Що ти зміниш, як смуток припнеш до лиця? Ті цеглини, що виліплять з праху твойого, Стануть домом, щоб іншим зігріти серця. *** Не тремти в павутинні невдач і знегод, А нектари спивай із квіток насолод. Потурай потаємним жаданням своїм, Бо страшенно короткий оцей епізод. *** Ти спогорда пішов - повернувся повзком. Вже й наймення твоє призабули кругом. Нігті схожими стали на справжні копита, А сідниці твої ознаймились хвостом. *** Ми під зводом небес мовчазні блукачі, Потамуймо, Хайяме, жалі і плачі, Нас, мов бульки вина, із барила життя Виночерпій предвічний забрав тисячі. *** Хай сп'янілим назвуть - я до того мастак, Хай верзуть, що фігляр, баламут і лайдак. Я - це я. І базікайте, що вам завгодно. Я зостанусь Хайямом. Воістину так. *** Кажуть: гурії будуть, і мед, і вино, - Так принадами раю нас ваблять давно. Тож зі мною всякчас і кохана, і келих, Бо до цього прийти нам дано все одно. *** Коли втрапиш до мудрого гурту ослів, Стати схожим на них постарайся без слів. Адже, хто не осел, того ці недотепи Звинуватять у тому, що чинить підрив. *** Заповіт мій - кохання, ніяк не Коран, Я муравлик-трудяга, а не Сулейман, Ви знайдете в мені тільки щоки збліднілі І сорочку просту - не шовки й не сап'ян. *** Годі ревно молитись. Неси-но вино, Добру славу забудь, зажбурни у багно, Свою долю однак за поділ не спіймаєш, Хоч красуню, сп'янівши, торкни за стегно. *** Чашу цю мудреці не втомились хвалить. І закохані з нею вщасливлюють мить. А гончар незбагненний цю чашу чудову Ліпить тільки для того, щоб знову розбить. *** З обертання гончарного круга часів Щось збагнув тільки той, хто ученість посів, Або п'яний, що звичний до обертів світу, Заверткого як для нетверезих голів. *** Пекла й раю немає, о серце моє! З небуття не повернешся, серце моє! І не треба надіятись, серце моє! І не варто боятися, серце моє! *** За кохання хай лають мене надовкруг. Але що мені всі? Ти - кохана і друг! Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє, А ханжі він приносить стражденний недуг. *** Джерело ми розваги і смутку копна, В нас - всевишній живе і живе сатана, Бо людина, як світ цей, багатоманітна, Ми - провалля і ми ж таки - височина! *** Не молільником-грішником будь на землі, А радіючим грішником будь на землі. І оскільки життя наше сплине миттєво, Балакучим дотепником будь на землі. *** П'ю я в міру, тож розумом завжди сповна. П'ю жагуче від досвітку і дотемна. Ти, святеннику, втішений тільки собою, Я ж себе забуваю, напившись вина. *** Всі держави скоривши, великі й малі, Всі народи знеславивши у кабалі, Ти не станеш, великий владарю, безсмертним - Твій набуток дрібний: три аршини землі. *** Вчений муж, що мудріший самого мулли, За обман заслуговує тільки хули. Той же, слово у кого міцніше скали, Гідний - більш як за мудрість - і честі, й хвали. *** Весь оцей небозвід видається мені Мов великий ліхтар із вогнем в вишині, Той вогонь - наше сонце, а світ - ніби сцена, Ми - немовби танцюючі тіні смішні. *** Крайка синіх небес, яку час обмина, Перекинута, буцімто чаша вина. Кружеляє по колу, вділяючи віку, І тебе не мине, не забуде вона. *** Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру, Здавна добре засвоїв я мудрість стару: Жодний засіб не зцілить од прикрощів світу, Тільки кров винограду лікує хандру. *** Сад, кохана і добре вино про запас - Ось мій рай, без яскравих принад і окрас. Та й хто зна, яка буде небесна країна? Рай земний якнайдовше хай радує нас. *** Від красуні своєї очей не відводь, Сад кохання й розваг дарував вам господь. Адже доля безжальна - в потрібну годину, Мов сорочку, із тебе зірве твою плоть. *** Це біда, якщо пристрасть із серця пішла І жадання кохати згоріло дотла. День без мрії про щастя - тьмяніший, сіріший, Ніж цей день, що його огорнула імла. *** Передвісник усього на світі - любов, Перше слово, що юність промовить, - любов. Бідолахо, що тонкощів цього не звідав, Знай, що сутність усього живого - любов. *** Таємницю ввіряю я волі твоїй, В ній розгледіти ніжність і смуток зумій: Я у прах перейду із любов'ю до тебе І постану із праху в любові святій. *** Я кохаю тебе до напівзабуття, Світло зору мого, квіт мого почуття. Чи бува над життя щось дорожче на світі? Ти для мене дорожча самого життя. *** Ще в кишенях достатньо бряжчить дрібняків, Та не лий більш вина і вмовляючих слів, Я впивався вином, щоби серце хмеліло, А тепер я не п'ю, бо від тебе сп'янів. *** Як зцілити недугу, завжди знаєш Ти, Які ліки рятунок несуть, знаєш Ти. Я повідав би чесно про рани сердечні, Але, знавши про все, і про це знаєш Ти. *** Хто ти - грішник? брехун? - все одно повернись. Чи безбожник, чи ідолів жрець - повернись, Не давай опосісти себе безнадії, А, покаявшись щиро, таки повернись. *** Ти, красу увібравши ланів золотих, За міхраба гарніша із храму святих, Тебе матінка змалечку амброю мила, Домішавши до неї кровинок моїх. *** Чорне пасмо волосся затьмарило світ, А вуста в тебе ніжні, як персика цвіт, А твій точений стан я зрівняв з кипарисом. Кипарис запишався на тисячу літ. *** Серцем світла в коханих очах зачерпнем. Цього сяйва позбавлений став би сліпцем. Ви йому повідомте, що є таке світло, - Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем. *** Я все зло моїх днів обійду-обмину, Бо кохану я маю - єдину-одну. Хоча п'яний - до слів мудреців глухуватий, Але ці словеса я, звичайно, збагну! *** Вість Аллаха в наш світ суєти - це ж бо ти! І взірець доброчесності та красоти - це ж бо ти! Світ без тебе для серця не вартий нічого. Віщий знак, як до мрії дійти, - це ж бо ти! *** Ти, хто світ цей створив, - небувалу з споруд, І в людині, і в тварі увічнив свій труд. Тож правитель і раб, випивака й тверезий - Всі ми - в правді Твоїй. Ти - єдиний наш Суд. *** У ваганнях підтримай мене і порадь, Сколупни з недолугого слова печать. Якщо в силі ослабну і в мові поблякну, То мене надихає Твоя благодать. *** Я пиячив, гуляв - не грішити не міг, Хоч страждав, але праглося інших утіх. Та відомо: нікчема прийде з покаянням - І всевишній відпустить увесь його гріх. *** Кохання - біда, та біда неспроста - з волі Аллаха. Навіщо ж ганьбити все те, що зроста - з волі Аллаха. І зло невідмивне, й свята чистота - з волі Аллаха. За що ж нам до Суду відкриті врата - з волі Аллаха? *** Дню новий! Піалу дай з іскристим вином, Келих доброї слави відкину притьмом. Що нам мрія-химера? Я прагну вже зараз Кіс дівочих, мов струн, доторкатись перстом. *** Навесні переддосвіта йди до струмка Із тією, котра твому серцю близька. Трунком ранку впивайся - і серце звільни Від примар і всього, чим життя нас ляка. *** Пелюстками троянда знадливо ряхтить, Ця краса в солов'їному співі бринить. Не проходь неуважно, - троянда квітує Й нас чарує, на жаль, тільки мить, тільки мить. *** Ніч - і бризки зірок, що летять невпопад Вогнеликими квітами в стишений сад. І на подив - прямісінько в келих мені. Я тим бризкам іскристим нечувано рад. *** Хай зціляє вино від сердечних недуг, Добрий радник в печалі і в смуткові - друг. Ліпше - мрії впідпитку і п'яні омани, Ніж журливо-зловісний оцей небокруг. *** Я в тенета кохання попав залюбки - Не від вин захмелів, а від нього ж таки. Глузд тверезий покроїв халат благочестя, Тільки ж доля порвала його на шматки. *** Ми забули і клятви, й слова каяття - Їх згадати не годен ніхто до пуття. Але нас не картай: ми нестямні й сп'янілі Не вином, а коханням, жагою життя. *** Ти - неначе троянда і сонячна рань, Ти - порадник, і друг, і повірник жадань. Лиш вино, лиш вино пересилити може І ядуху печалі, й отруту ридань. *** В сподіваннях - підтримка і в скруті - заслон, Ти цінніше відзнак всіх, скарбів і корон, Як же можна, їй-право, ці ліки чудові Закупорити корком смішних заборон. *** І старому, й малому вготовлено час Відійти в небуття - так бува раз у раз. Що тут вдієш, нам світ цей дають ненадовго, - Й нас не стане, і тих, хто прийдуть після нас. *** Все на світі хистке - літ на сто чи на мить. Ще до того ж багато і ганджу таїть! Чи не краще вже сущим вважати незриме, А примарним усе, що довкола стоїть? *** Вуст твоїх незрівнянний, жаданий кармін. Ти пішла - і мене прирекла на загин. Хто в ковчезі сховався, як Ной від потопу, Той у вирі кохання вціліє один. *** Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна, Аж до пекла спровадити здатна вона. Тож закоханим байдуже, що в них за одяг І яке небеса їм шатро напина. *** Я дрімав, хтось схилився до вуха мені: "Годі спати, не стрінеш удачу вві сні. Що валятися - наче на смертному одрі, Прийде час - і своє ще відлежиш в труні". *** У коханої очі, вуста і чоло - Зроду-віку ні в кого таких не було. Я і слова не вимовлю, скутий жагою, А ось поруч цілюще, живе джерело. *** Відлунає ім'я твоє, ніби зурна. Не сумуй, хай утішить горнятко вина, І до того, як тіло твоє стане тліном, Втіха з милою буде як вічна весна. *** О всевишній, несила терпіти життя, Бо від злиднів та горя нема укриття. Ти з буття небуття учиняєш уміло, То й мене увільни від такого буття. *** Де ви ділись, шановані мною дядьки? Лиш вино - мій товариш, один на віки. Тож тримайся за ручку, підносячи глека, Як нікому не треба твій потиск руки. *** В день, коли загнуздали небес скакуна І сузір'ям та зорям дали імена, Коли долі людські записали в скрижалі, Ми впокорені стали. Не наша вина. *** Я на схилі років зажадав каяття, Та не хочу пощади ані співчуття, Бо гріховних спокус і відступництва всього Мене вчило дароване звище життя. *** Торував я до мудрості сотні доріг, Міркував про незвідане - й спати не міг. Сімдесят я прожив. І що встигнув збагнути? Що нічого збагнути я, власне, й не встиг. *** Світ не знає кінця і початку не зна. Нас не стане, зітруться в віках імена. Буде сонце вставати і зірка зоріти Сотні тисячі літ. Після нас і без нас. *** В цьому світі, сповитому підлістю й злом, Нас життя пригощає отруйним вином. Хочу я, щоб отрута не мучила довго - Свою чашу одним випиваю ковтком. *** Світ наш сіті спокус і розбещення сплів, А земля - мавзолей і юдоль вічних снів. Тут покояться воїни й сонми царів. І красуні потрапили до хробаків. *** Скільки в світіт чудес, скільки всюди принад. Рай земний - весняний наш квітуючий сад. Попід райським кущем, біля ніжної діви Ти до щастя й блаженства іди навдогад. *** Встаньмо вдосвіта, ранок дарує свій шал. Що нам смуток, і сварка, й огидний скандал? З насолодою пиймо цей вранішній подих І хмеліймо, допоки ще повен бокал. *** Ти до зла не хились, а роби лиш добро! Бо не зло тобі друг, а добро, лиш добро. Якщо зло і добро тобі в друзі прибились, Вибирай однозначно - добро, лиш добро! *** Тільки сутнє, як варте того, говори, Тільки будучи вартим того, говори. Двоє вух, та язик тобі даний один - Двічі слухай, єдиний лиш раз говори. *** Марнославцем, для влади придатним, не будь. Будь бальзамом. Отруті подібним не будь. Якщо прагнеш життя не прожить як нікчема, Не збивай на дурне і злостивим не будь. *** У колисці - дитина, покійник - в труні. Ось і все, що про долю відомо мені. Скільки віз не наповнюй пожитком-скарбами, Все одно до межі добредеш впорожні. *** Для достойних немає достойних відзнак, Я достойному дам свій останній мідяк. Хочеш знати, чи пекло існує насправді? Суще пекло - це жити в гурті вовкулак. *** Сотні літ я готовий палати в огні. То не пекло, що сниться мені уві сні. Я боюся нікчем; розмовляти із ними - Ще страшнішим від смерті здається мені. *** Не годиться вдаватись до лайки й образ, А люб'язність тримати лише про запас. Не розумно хвалитись нажитим багатством, Не годиться знання виставлять напоказ. *** В цьому світі підступних і підлих людей Вуха щільно заткни, рот надійно заклей І повіки зажмур, - хоч би трохи подумай Про збереження вух, язика і очей. *** Той блажен, хто в наш час не зробився рабом У ганебній гонитві за жирним шматком, Хто свій вік не потринькав на піст і моління, А втішався життям і втішався вином. *** Прожену я від себе святош, далебі, Скільки будуть сидіти на нашім горбі. То заманюють раєм, то пеклом лякають, Не спроможні зарадити навіть собі. *** Прокидайся, красуне, - і пісню заводь, Спозаранку в застілля нас кличе Господь, Бо за ніч сотні тисяч царів і героїв Поміняли на рай свою трепетну плоть. *** Де спочинок тривожним думкам віднайти? Де той шлях, що вінчає кінець суєти? О, нехай хоч надія була б: мов стеблина, Через тисячу літ з-під землі прорости. *** Що ти вартий на світі без волі небес? Ти помреш - і не станеться жодних чудес. Краще жити сьогоднішнім щастям химерним, Ніж чекати біди, як зіщулений пес. *** Поруч мене - красуня, а в серці - весна. Вволю хліба Всевишній послав і вина, М'яса добрий кавалок і дах від негоди. То навіщо нам розкіш, навіщо вона? *** Я в пригніченні духу. Надії нема. Світ до скону триматиме, ніби тюрма. Тож наповни-но келих, хай серце відтане, - І закови ослабнуть, і зникне пітьма. *** Покохавши, забув про свою сивину, - Демонструю прихильність, неначе вину, Всі зароки відкинув заради кохання, Навіть розум впокорив, відчувши весну. *** О нікчеми! Наш образ тілесний - ніщо. Власне, й світ піднебесний, по суті, - ніщо. Розважайтеся ж, тлінні невільники миті, Бо вона не воскресне, - вона - це ніщо. *** О, якби я причину життя міг збагнути, Я зумів би і нашу кончину збагнути. Те, чого не збагнув я, на світі поживши, Не надіюсь, зі світу пішовши, збагнути. *** Не тужи - майбуття не змінить все одно. Краще думай про щастя, про дів і вино. Каяття мені Бог не дарує ніколи. А якщо й подарує - навіщо воно? *** Гордовитість у серці зника від вина. Сутність світу виразна стає і ясна. Захмелівши, змінився б і сам сатана І Адаму доземно вклонився б притьма. *** Ми чалму із найтонших шовків продамо І корону султана також продамо, Навіть чотки, важливий набуток святоші, На додачу за чарку вина віддамо. *** Пий вино, насолода тілесна - у нім. Слухай чанг, мелодійність небесна - у нім. Поміняй і скорботу, і сум - на гуляння, Бо мета, що найбільш доброчесна, - у нім. *** Скільки тих, хто намарне розтринькують час, Скільки тих, хто злобою пригнічують нас, Скільки тих, хто ганьбили подобу людини В золотому і срібному сяйві прикрас. *** В житті так мало добрих, світлих днів, Втопи в вині знервованість і гнів. Творцю однакові і гріх, і послушання, Тому живи, не боячись гріхів. *** Добро і зло воюють, світ в огні. А небо що ж? А небо - в стороні. Прокляття і розкішні славослів'я Незрозумілі там, в височині. *** Все багатство не в золоті і не в шовках. Нас на інше багатство покликав Аллах: Залишайся собою за всякої скрути, Залишайся царем і в старих лахманах. *** Світ прекрасний - і що йому ця похвала? Його зваба в полон моє серце взяла. Як по правді - чудова ця наша обитель, Тільки жаль, що багато в ній підлості й зла. *** Квіти в лузі зачахнуть, що вдієш? Гай-гай. І струмок врешті-решт обміліє, гай-гай. Веселись, все одно тебе завтра забудуть, Прах розвіють вітри-вітрюгани, гай-гай. *** Дивовижний цей світ із жагою сприймай, То Всевишній нам щедро дарує цей рай. За бездомність, якою душа оповита, Ти словами гіркими мене не картай. *** Знов напровесні дощ нашу землю омив, Знов у серці бентежний, юнацький порив. Пий із милою вина в зеленому лузі, Розбуди у землі всіх, хто досі тут жив. *** Замість вин - мені вкотре холодна вода, Замість страв і приправ - лиш якась баланда. І при тому ще хочуть, щоб кланявся в ноги. Ні, за все це - і спину згинати шкода. *** Що ж, ти збився зі шляху і йдеш навманці. Та хіба ж не однакова путь ця в кінці? Ти силач чи каліка? Мудрець? Недоріка? Не тужи - в цьому світі ми всі не жильці. *** Тчу тканину життя, та зривається нить, Йду я сонцю навстріч, та тьмяніє блакить. Вітер жаром пекельним мене обвіває, П'ю вино, але в горлі землею гірчить. *** Наш творець повсякчасу вдається до див. Не збагнеш: чи то ласку являє, чи гнів. Ти безгрішний - жбурляє тебе у спокуси. А як грішник - хіба в тому він завинив? *** Від пиятики так я просякну вином, Що й з могили нестиме вином, не лайном, Тож якщо ти за день не спромігся хильнути, Хоч дихнуть до могили приходь перед сном. *** Добрів до обрію наш весен караван, Та є ще в нас вином налитий жбан. Сказав же мудрий: лиш вино ізцілить І стишить болі невигойних ран. *** Навіть землю напоїш - квітує вона. Тільки дурень, їй-право, живе без вина. Бо воно - вихователь. Лиш келих осушиш - Зразу сутність твою кожен бачить сповна. *** Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман. Я впиваюсь настільки, що знаю свій стан. Краще вже перед чаркою гнути коліна, Ніж вітально вклонятись тобі, критикан. *** Пий вино, безтурботна гульба - не порок. Ще впаде і недоля на твій жеребок - Небеса повернуться примхливо над нами - Відберуть навіть хліба останній шматок. *** Я, нікчема нещасний, піддався гріхам І пожертв не збираюсь носити богам, Від похмілля у мене в мізках тарарам, Вірний келих лікує мене, а не храм. *** Я полишив пиття. Та немає пуття. Від нудьги, мабуть, мову зміню на виття. Жодні ліки полегкості в душу не вселять, Тільки чара вина - для Хайяма життя. *** В дім молитви не кличте мене й на поріг, Я - в гріхах. Чи не бог мені в цьому поміг? Я - немовби повія, що вірить у гріх, А до раю не йде, бо не знає доріг. *** Я, тверезий, шукав і розваг, і вина, Та побачив зчорнілу троянду, - вона Ледве чутно мені промовляла: "Я гину. Я весела й п'янка - а вина це страшна". *** У житті цім сп'яніння - цінніше за все. І коханої слово - цінніше за все. Й вільнодумства кипіння - цінніше за все. Й заборони забути - цінніше за все. *** Може здатись, що істина – суща брехня, А наука – нездарних голів маячня. Та, сп’янівши, у сумніви ти не вдавайся, Світлість думки й чуття не втрачай ані дня. *** Ти небесних світил вираховував рух – Я вином частував чарівних щебетух. Не турботи дрібні, не посади й відзнаки, А кохання й вино – моя суть і мій дух. *** Серед вчених мужів благородства не бачу. Та не здумай комусь ти відкритись, бідаче, Бо твоя голова піде псам на поживу – Й за тобою лиш вітер у полі заплаче. *** Все, що знаєм про світ, – тільки здогад ума. Все, що суще, навіки поглине пітьма. Бо існує не те, що здається нам сущим, Достеменного в світі – по суті – нема. *** У шаленстві кохання холодним слід бути, На сановних бенкетах тверезим слід бути. Щоб і вуха, і очі, й язик були цілі, І глухим, і німим, і незрячим слід бути. *** Щоб долі догодити, ховай хандру і сум, Щоб догодити людям, у мову всип ізюм, Лукавство й хитрощі я часто брав у друзі, Та підіймала доля мене всякчас на глум. *** У страждання сповиті усі мої дні, Ну, а в тебе вони – у гульні і вині. Тільки ж знай, що на долю надія даремна, З нею ти – як дитя у хиткому човні. *** Замість золота й перлів, що тішать усіх, Ми вбрання собі інше знайдемо для втіх. Скинь прикраси й наряди, лишись у лахмітті – Ти й у дранті царем залишитися зміг. *** Всі пророцтва – полова, брехливі слова? Хибні сумніви серце гризуть, як черва. Випий чашу – і серце нехай веселиться. Та щоб завжди твереза була голова. *** По життєвій пустині йдемо навмання, Тож пиха твоя, смертнику, – це маячня. Ти для кожного кроку знаходиш підставу, Хоч без волі Творця не минає і дня. *** Ти одна в моє серце кохання несла, Горем серце моє твоя смерть обпекла. Лиш з тобою терпів я всі прикрощі світу. Що вартують без тебе мирські всі діла? *** Чи ліпив мене раю, чи пекла владар, Цих загадок лантух – не для мене тягар. Маю лютню, вино – і мій ангел зі мною, А тобі це – надійся – відкриє грабар. *** Жодній жінці ніколи не лізь під каблук, Розлучайся із кожною легко, без мук. Бо життя пролітає – й краса швидкоплинна, Мов примара, ураз вислизає із рук. *** Ти для мене була – як зоря золота. Ти померла – й обсіла мене самота. Тільки разом ми знали, як жити на світі. Що без тебе цей світ і його суєта? *** У неволю кохання – я серце віддам І в молитві змалію: кохана – мій храм. Ти за примхи дівочі не гнівайся дуже. Бо ж – коханий, і дякуй за те небесам. *** По розлуці – до тебе лечу з усіх сил, Тільки б вітер нещадний не збив моїх крил. Я сліди твої, наче святиню, шукаю, Ти яскрава красою, мов сотні світил. *** Бачив: п’яний дідок перекинувся в рів І, блаженно дрімаючи, щось белькотів. Я, проходячи мимо, почув кілька слів: „Бог прощає своїх легковажних синів”. *** В каяття мене кличуть похилі роки. Лиш тепер від полуди звільнились думки. Я, нікчема, до Божих велінь не вслухався – Намагався чинити усе навпаки. *** Чесноти занедбав я. Від ранку й дотемна Затягує підступно мене трясовина. Я справді п’яний нині, пробач мені, Аллах, – То – від вина кохання. Й ніяк не від вина. *** Із усього, що Бог мені вибрати дав, Взяв я хліба шматок і постелю із трав. Для рятунку душі я постив і страждав – Хоч злидар, – за візира багатшим я став. *** Думав, наше життя, то Аллаха вінець, Та сказав мені з болем учений-мудрець: „Наймудріше, до чого дійшов я: померти Ув обіймах коханки. нехай йому грець!” *** Таємниці буття огортає імла, Через те відкриттям ні одна не була. Так хотілося морок жаский розігнати. Але тануть у нім наші думи й тіла. *** Чи направду цей світ мав початок-зачин? Як творець налаштовував колесо-млин? Мудреці міркували про це, мізкували, Та пояснень добути не зміг ні один. *** Я жагою палав і впивався гріхом, Я вставав для покути і падав ничком, Не спроможний спокусу і хіть подолати. Чом ведеш ти, Всевишній, гріховним шляхом? *** Якщо гріх на мені, то не з власної волі. І дорогу долаю не з власної волі, В напівтемряві йду я, здійсняючи ревно Все, що визначив Він, а не з власної волі. *** Суть буття – то горіх не для кепських зубів, Не збагнеш незбагненне, хоч як би хотів. Краще пий-випивай і тупій непомітно. Що те змінить, що неук ученість посів? *** Справ земних осягаючи втрачену суть, Серед люду безумцем і дурнем не будь. Мудреці в насолодах тамують тривогу. Ти її у замріях сп’яніння забудь. *** Де він, той, хто вино поміняє на квас? І невір’я на віру оберне для нас. Чи вдалося комусь відректися від світу? Де ж він, той, хто лиш істину бачить всякчас? *** О Всевишній, означив Ти всі мої дні: Ті – веселощів повні, а ці ось – сумні, Та й грішу я з Твоєї всевишньої волі – І настільки, наскільки дозволиш мені. *** Дав красуням звабливі обличчя Господь І вуста чарівні, й похітливую плоть. Як тут можна думок про спокусу зректися? Хай би спробував Сам ті принади збороть. *** Коли люба Тобі й недотепи клятьба, – То не можна й мене полюбити хіба? Я й півкроку не годен ступити без Тебе, Відпусти – не годжусь я Тобі за раба. *** Я, просяклий вином з голови і до п’ят, Звинувачений в тім, що п’яничка й вар’ят. Та коли б же гріхи тільки винами пахли, Звідусіль би незгірший летів аромат. *** Твою логіку я зрозуміти не вмів – І свавілля Твоє, і розгнузданий гнів. Благородство цькуєш, а підлоту голубиш, Потураєш порокам і славиш ослів. *** Йди з добром до людей - і воздасться тобі. Скромним будь - і не згубишся ти у юрбі. Із маленьким муравликом краще зріднися, Аніж з тим, хто в гордині погруз і чваньбі. *** Захмелілі думки огорта очмана, До знетями розчулює чанга струна. Є ще досить вина. І наповнили келих, - Не мели язиком - не розхлюпуй вина. *** Час розваг бережи від набридлих турбот, - Недоглянутий лан обсідає осот, Тож плекай насолоди і втіхи бездумні І хмелій від вина та любовних щедрот. *** Щастя прагне багатий і прагне бідняк. Та кмітливець його здобува - не вахлак. Ти щоденно за щастя борись відчайдушно - Вислиза воно з рук недотеп і зівак. *** На стежинах кохання не втрать чистоти, Бо дороги в прожиті роки не знайти. Що журбою ми здатні змінити на світі? Порятуймось вином - од життя марноти. *** Коли примхи і хтивість тобі на умі, Ти бредеш манівцями у глупій пітьмі. Ти ж явився в цей світ як людина, їй-богу, То невже з перепою сконаєш в корчмі? *** Не цурайся скарби наживати горбом. Навіть впавши з коня, залишайся верхом. У бідняцькім лахмітті ти гідність не страчуй, У багатстві не стань різним модам рабом.