ОПТИМІЗАЦІЯ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ

Головна мета навчання іноземної мови професійного спрямування відповідно до Рамкової програми сформульована як розвиток професійно орієнтованої міжкультурної комунікативної компетенції, яка виступає складником діяльнісної компетенції. Для розгляду цілей навчання на всіх етапах і у всіх типах навчальних закладів до недавнього часу методисти широко користувалися терміном «компетенція» (мовна, мовленнєва). Останнім часом в методичній літературі визнано за необхідне чітко розмежовувати поняття «компетентність» і «компетенція». В навчально-професійній діяльності з іноземної мови у студентів формуються навички і вміння, збагачуються знання, що лежать в основі мовної компетенції, яка сприяє формуванню комунікативної компетентності як інтегративної якості й особливості особистості. Критерієм ефективності реального іншомовного спілкування виступає його продуктивність, досягнення взаємовигідних результатів. Для успішної професійної й життєвої самореалізації, кар’єрного зростання, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці майбутні інженери окрім кваліфікаційних характеристик випускника відповідної спеціальності повинні володіти певними вміннями:

1. вміння адаптуватися до нових інформаційних засобів, технологій, інформаційних потоків в аспекті їх надійності, професійної значимості, новизни, комунікативної релевантності;
2. вміння професійно брати участь в міжнародних бізнес-комунікаціях;
3. вміння адаптувати всі особистісні особливості до умов конкретного ринку праці.

Навчання спілкування в професійних сферах комунікативної діяльності передбачає визначення ситуацій спілкування, які формують і одночасно, певною мірою, обмежують набір мовленнєвих дій та їх кількість завдяки впливу таких факторів: соціальні та комунікативні ролі учасників комунікації; тема спілкування; загальні та тематично детерміновані поняття, які формують ядерну структуру семантичних понять, що уточнюють мовленнєву поведінку учасників комунікації; умови, місце і час спілкування. Серед основних комунікативних ролей в методиці виділяють як мінімум вісім поведінкових й інтенційних позицій [2, с.90]:

1. адресатно-позитивна, яка відповідає за передачу знань (говоріння);
2. адресантно-позитивна, яка реалізує уточнення знань (розпитування);
3. нейтрально позитивна, яка відповідає за отримання знань (слухання), сприйняття);
4. адресатно-суггестивна, яка реалізує перевірку знань (з’ясовування);
5. адресантно-суггестивна, в якій реалізується нав’язування знань (переконання, тиск на співбесідника);
6. компромісна – відмова від своєї позиції під впливом співбесідника;
7. негативна – неприйняття точки зору співбесідника;
8. індиферентна – незацікавленість в інформації, яку пропонує співбесідник.

Виконання кожної комунікативної ролі потребує певного набору мовленнєвих дій і висловлювань, адекватних конкретній ситуації спілкування. Структура знань для представлення стереотипної ситуації отримала в науковій літературі назву фрейму. Поняття фрейму було введено М.Мінським у зв’язку з вивченням штучного інтелекту. Теорія фреймів являє собою корисний інструмент лексичної семантики, граматичної семантики і семантики тексту [3, с.53]. Фрейм несе процедурне знання, «знання як» або послідовність дій, які описують функціональний або креативний аспект предмета. В загальному вигляді під фреймом розуміють спосіб організації уявлень, які зберігаються в пам’яті. В когнітивній психології фрейм відповідає таким поняттям, як асоціативні зв’язки, семантичне поле, тобто передача і отримання інформації, встановлення соціальних контактів, вплив на співбесідника, вираз і розуміння інтелектуальних і емоційних відношень. До того ж під час комунікації в мовленнєвих актах можуть бути представлені три типи значень: об’єктивне або референтне значення, яке передається семантичними структурами речень; контекстуальні значення, які розкривають семантику кожного конкретного висловлювання в залежності від попереднього і наступного висловлювання; прагматичні або соціолінгвістичні значення, які включають комунікативні наміри та інтенції, а також інші екстралінгвістичні фактори. Фрейм узагальнює поняття: рамка, схема, план, когнітивна модель, сценарій, парадигма. Фреймовий підхід передбачає зведення до мінімуму одноманітних тренувальних вправ (які можуть бути лише допоміжним засобом навчання) і перехід до засвоєння матеріалу на базовому, перцептивному концептуальному рівні схем, фреймів і прототипів. Пріоритетним стає вміння студента на базі аналізу будувати фрейми текстів і дискурсів, вміння графічно і символічно подавати такі фрейми, тобто стереотипну інформацію, представлену у вигляді динамічної і статистичної ментальних моделей. Студент, який володіє певними знаннями і отримує нові, повинен вміти інтегрувати їх не тільки усвідомлено, а й творчо, продукуючи нові мовні засоби. Сприйняття лексичної одиниці як фрейму обумовлено знаннями студента про дійсність, визначену словом. У фреймовому підході навчання ділового спілкування здійснюється за допомогою комплексу вправ, спрямованих на формування фреймів, які реалізуються у певних комунікативних ситуаціях. На думку Н.І.Алмазової (2003) предмет комунікації тісно пов’язаний з мовленнєвою поведінкою суб’єктів і обумовлює функціональний вибір мовних засобів в контексті діяльності учасників комунікативного акту. Відповідно до цього предметом комунікації виступає предметно-лінгвістичний контекст ситуації. Комплекс вправ включає: а) інформаційні вправи, мотивом і метою виконання яких є отримання релевантної професійно значущої інформації; б) операційні вправи, спрямовані на форсування акціональних і мовленнєвих стратегій, що враховують міжкультурну і професійну складові. В авторській [1] методиці пропонуються:

1. типові макро- і мікроситуації, що враховують відносини між суб’єктами взаємодії;
2. предмет спілкування, який визначає предметно-лінгвістичний контекст ситуації;
3. індивідуальні й колективні цілі-задачі і цілі-результати;
4. соціально-ситуативний контекст;
5. форми і типи взаємодії;
6. екстралінгвістичні умови взаємодії.

У навчанні усного мовлення фрейм слугує для визначення стереотипної ситуації, тобто фрейм можна віднести до типових схем мовленнєвих ситуацій, які організують розгортання ситуативного діалогу. Фрейм виступає як фіксована схема, каркас або сценарій. Навчання ділового писемного спілкування спрямоване на правильне оформлення лінгвістичного фрейму, який будується на основі концептуального аналізу, що включає макроструктури тексту, визначення тематичних констант змісту, лінгвістичний аналіз на мікротекстовому рівні, виділення константних елементів – слотів. В комплексі навчальних завдань особливого значення набувають вправи, спрямовані на формування стратегічних фреймів. Домінантою виступає прагматичний фрейм, який визначається генеральною інтенцією, і тому головна увага у навчанні приділяється в першу чергу формуванню прагматичних фреймів і засвоєнню комунікативних стратегій на фоні формування формальної структури висловлювання. Навчання читання іншомовних фахових текстів на основі фреймового підходу дає можливість представити основні поняття спеціальності у вигляді фреймів. Для технічних спеціальностей навчання іноземних мов з використанням фреймових технологій вважається особливо ефективним через чітку структурованість і логічну послідовність базових фахових понять і технологічних процесів, що дозволяє суттєво оптимізувати навчальний процес іншомовної освіти майбутніх інженерів. Література: 1. Алмазова Н.И. Когнитивные аспекты формирования межкультурной компетентности при обучении иностранному языку в неязыковом вузе. Дис… доктор пед.наук 13.00.02. – СПб., 2003. – 446 с. 2. Лебединский С.И., Гербик Л.Ф. Методика преподавания русского языка как иностранного. Учебное пособие. – Мн., 2011. – 309 с. 3. Филлмор Ч. Фреймы и семантика понимания/ Ч.Филлмор// Когнитивные аспекты языка. – М., 1988.