ВІДТВОРЕННЯ МОВНОСТИЛІСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТВОРІВ Е.А.ПО В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ : Воссоздания лингвостилистические особенности ПРОИЗВЕДЕНИЙ Е.А.ПО В УКРАИНСКИХ переводов

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ПЕРЕКЛАДІВ ТВОРІВ Е.А.ПО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ .

1.1. Жанр віршового перекладу як історична категорія та проблема множинності перекладів .

1.2. Історія відтворення віршових і прозових творів Е.А.По у ХІХ і ХХ століттях .

1.3. Історія осягнення творчості Е.А.По у перекладацькому дискурсі перекладач читач критик” ..

Висновки до Розділу 1 .

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ПОЕЗІЇ Е.А.ПО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ .

2.1. Відтворення семантико-стилістичної структури оригіналу в українських перекладах поеми Е.А.По Крук” / Ворон” ..

2.2. Мовностилістичні засоби перекладацького втілення філософської символіки балади Ельдорадо” ..

2.3. Інтерпретаційний діапазон у передачі образів, змісту та авторської концепції Аннабель Лі” .

2.4. Перекладацьке освоєння фоносемантичної та структурно-змістовної специфіки поеми Е.А.По Дзвони”

2.5. Відтворення смислових, образних та формально-стилістичних домінант у перекладах інших поезій Е.А.По .

Висновки до Розділу 2 .

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ПРОЗИ Е.А.ПО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ .

3.1. Буквалізм і вільність у перекладах прози Е.По українською мовою .

3.2. Лексико-стилістичні вади у перекладах прозових творів Е.По українською мовою .

3.3. Інтерпретація позамовних елементів українськими перекладачами прози Е.По .

Висновки до Розділу 3

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

Теорія полісистемності дає змогу встановлювати співвідношення між оригінальною та перекладною літературою на різних етапах їх історичної еволюції. Через несприятливі умови свого розвитку (бездержавність української нації, численні заборони української мови, асиміляційні процеси тощо) українська оригінальна література тривалий час займала всередині літературної полісистеми периферійні позиції, натомість перекладні твори заповнювали центральну частину полісистемного спектру. Це призводило до суттєвих спотворень літературного процесу, внаслідок чого зростали роль і значення художнього перекладу, що перебирав на себе функції оригінальної літератури. Саме тому надзвичайно важливою ставала проблема вибірковості авторів і текстів, які стають об’єктами перекладацької діяльності. Літературний прогрес, таким чином, пов’язується з рівнем інновативності перекладних творів. Тому рецепція творчості Е.По, який відомий як оновлювач багатьох літературних форм і жанрів, об’єктивно сприяла подоланню застарілих стереотипів і модернізації української літератури. Однак при такому інтенсивному засвоєнні лексико-семантичних, стильових, структурних та інших особливостей чужомовних літератур виникають не тільки адекватні переклади, але й численні параперекладні” явища вільні переклади, переспіви, версії, вільні варіації, травестії, наслідування, стилізації. Вони розрізняються за рядом таких диференційних ознак, різницю між перекладом і переробкою слід розглядати через протиставлення адекватності і прийнятності, тоді як відмінність переспіву і вільного перекладу полягає у наявності чи відсутності етномовних заміщень композиційних компонентів, а переспів і травестія, яким притаманні елементи онаціональнення, різняться наявністю пародійно-бурлескного забарвлення в останній. Версія відрізняється від вільного перекладу вилученням кількох смислових домінант першоджерела або їх додаванням до оригінальної смислової структури. У вільній варіації, порівняно з вільним перекладом і версією, кількість залучених смислових домінант першотвору мінімальна. Крім того, вільна варіація супроводжується авторським підкресленням, на зразок епіграфу чи назви. Авторське підкреслення властиве і наслідуванням та стилізаціям, проте в цьому випадку акцентуються не смислові домінанти оригіналу, а запозичення поетичних канонів літератури-джерела, які слугують засобом оновлення приймаючої літературної полісистеми або використовуються як канонізовані вже моделі з метою створення особливого ефекту (наприклад, пародійного). Назагал, для освоєння поетичної спадщини Е.По характерні наступні жанри віршового перекладу: вільний переклад (Крук”, Аннабель Лі”, Ельдорадо” П.Грабовського), версія (Дзвони” В.Щурата), вільна варіація (Ельдорадо” Ю.Покальчука), наслідування (Подзвіння” Г.Чупринки), стилізація (Крук або ж Ворон” О.Ірванця) і власне переклад (Г.Гордасевич, С.Гординський, Г.Кочур, Є.Крижевич, Л.Мосендз, А.Онишко, Д.Павличко, М.Стріха, М.Тупайло). На фоні численних жанрових різновидів особливо гостро постає проблема адекватності перекладу. Її основоположними детермінантами є діалектична єдність форми і змісту, цілого й частини, гносеологічного й естетичного, авторського й індивідуально-перекладацького. Спільним знаменником для всіх цих перекладацьких принципів служить структурно-типологічний підхід, який уможливлює найповніше відтворювати в перекладі семантико-стилістичну, ідейно-образну та формально-композиційну структуру першотвору. Цілісний (комплексний) підхід забезпечує, у свою чергу, врахування при перекладі не тільки суто мовних, але й екстралінгвальних чинників. Разом з тим Е.По давно уже став об’єктом пильної уваги української критичної і перекладознавчої думки (П.Грабовський, М.Йогансен, В.Коптілов, М.Новикова, В.Радчук, К.Шахова та інші). Вплив американського романтика на українську літературу відчутний в українському символізмі, наприклад, у представників літературних угрупувань Молода Муза” чи Українська хата”, які запозичують у своїх віршах мотиви і настрої туги, смутку, меланхолії, містичних поривань (П.Карманський) чи наслідують звукові образи Е.По (образ дзвонів у Г.Чупринки). Осмислення постаті американського поета зустрічаємо у письменників української діаспори (Л.Мосендз, Є.Маланюк, Ю.Косач). Перші переклади, які належали перу П.Грабовського (Крук”, Ельдорадо”, Аннабель Лі”) і В.Щурата (Дзвони”) позначені характерними для відповідного жанрового різновиду особливостями на різних рівнях художньої структури тексту: невідповідністю метричних характеристик оригіналу, недотриманням вимог еквілінеарності, наявністю елементів одомашнення, змістовної та стилістичної декоративності. Ранні переклади виникали у несприятливих умовах. Наприклад, перекладаючи Крука”, Ельдорадо” й Аннабель Лі”, П.Грабовський, який перебував у сибірському засланні, можливо, не завжди мав під рукою оригінальні тексти і великою мірою орієнтувався на російські переклади. Це засвідчує подібність віршових структур, калькування семантики окремих висловів і образів, запозичених у російських перекладачів. Проте і П.Грабовський, і В.Щурат намагалися в цілому зберегти концептуальне наповнення творів, демонструючи при цьому високий рівень мовної культури. Так, при перекладі поеми Дзвони”, одного з найскладніших за своїми фоносемантичними характеристиками творів світової поезії, В.Щурат зумів у багатьох випадках відтворити евфонічний лад оригіналу, впоравшись із численними алітераційно-асонансними елементами. Подальший розвиток перекладацького мистецтва в Україні став запорукою нових інтерпретацій поезій Е.По, які відзначаються якісно вищим рівнем у відтворенні адекватності. Деякі з елементів, з якими не могли впоратися попередники, знайшли тепер своє втілення. Це стосується, наприклад, рефрену Nevemore” з поеми Ворон” (Не вернуть” Г.Кочура), досконалішого володіння ономатопеїчними ресурсами мови (Дзвони” В.Коптілова, Ворон” А.Онишка), більшою вправністю у передачі образних елементів та метричних особливостей. Високу перекладацьку майстерність засвідчили інтерпретації Г.Гордасевич, С.Гординського, Є.Крижевича, Л.Мосендза, Д.Павличка, М.Стріхи, М.Тупайла, які зберігають ідейно-естетичні, образні та формально-структурні параметри першотворів, демонструюючи при цьому зрослий авторитет української перекладацької школи. Переклади прозових творів Е.По, на відміну від поетичних, виходили декілька разів окремими виданнями. Перші з них з’явилися наприкінці ХІХ ст., останні зовсім недавно. Загалом українські перекладачі відтворили значну частину прозового доробку американського письменника. Проте ранні спроби донести до українського читача його оповідання і новели позначені численними недоліками, характерними для тогочасних підходів до прозових перекладів. Тому при їхній об’єктивній оцінці необхідно враховувати даний момент. Незважаючи на ту обставину, що переклади оповідань та новел Е.По здійснювалися як у Східній (Радянській), так і в Західній Україні, їм притаманні спільні вади. Так, найсуттєвішим недоліком українських прозових перекладів І.Петрушевича, П.Карманського, М.Кобєрського, Ф.Белея, І.Мисика, М.Йогансена, Б.Ткаченка, Г.Лужницького (Меріяма) є буквалізм у різних його виявах граматичний, лексичний, фразеологічний. Водночас українські перекладачі схильні й до вільностей, крайнім і часто механічним проявом яких стали банальні недогляди і неуважність до фактичної інформації. Синхронний зріз мови цих перекладів, насичених регіоналізмами, архаїчною лексикою і застарілими синтаксичними конструкціями, видається нині в багатьох випадках неадекватним. До найбільш типових лексико-стилістичних вад належать уведення чужих за контекстом реалій українського життя, невідтворення прихованої іронії промовляючих імен, невідповідність стилістичного забарвлення окремих складників оригіналу і перекладу, недостатня увага до відтворення гри слів та контамінованої мови. Найчастіше перекладачам бракувало відповідних фонових знань, що іноді призводило до невідтворення або спотворення специфічних термінів, особливо морських, якими рясніють оповідання і повісті американського письменника. Повноцінніші переклади прози Е.По з’являються в 70-ті роки з-під пера Р.Доценка. Завдяки адекватному відтворенню стилістичних домінант та імплікаціоналу, уважності до художніх деталей, словесному нюансуванню вони відповідають сучасним вимогам. Нове двотомне видання прози Е.По, яке з’явилося у 2001 році у видавництві Дніпро” і зібрало ціле гроно першокласних перекладачів (Ю.Лісняк, Р.Доценко, А.Онишко, О.Мокровольський, В.Шовкун, М.Габлевич та інші) вже стало фактом української перекладної літератури і чекає на своїх майбутніх дослідників.